В Україні розорюється до 90% сільськогосподарської землі – пасовищ майже немає

Про це повідомляє http://agro-yug.com.ua

У всіх країнах світу пасовищне утримання є переважаючим для великої рогатої худоби. У загальному балансі сільськогосподарських угідь в країнах Євросоюзу сінокісно – пасовищні угіддя становлять близько 40% та є основним джерелом доходу для 80% фермерів. У таких країнах, як Великобританія, Нідерланди, Голландія роль пасовищ залишається завжди важливою та відносно стабільною не дивлячись на урбанізацію. Для України оптимальне співвідношення має бути на 1 га орних земель 1,6 га пасовищ. На сьогодні ця цифра суттєво скоротилася та становить лише 0,2 га на 1 га орних земель.

У Західній Європі продуктивність сінокісно-пасовищних угідь становить: у Нідерландах – 125 ц/га, у Франції – 45-50, у Німеччині – 60, Бельгії – 80, Данії – 90 ц/га сухої маси. Підвищення надоїв при випасанні корів, у порівнянні із зимово-стійловому утриманням, становить 3-5 кг молока, витрата концентратів скорочується в 1,4 рази. Це пояснюється винятковою поживністю пасовищного корму. Злакові трави пасовищної зрілості містять в сухій речовині 14-18% протеїну, 3,6% жиру, мають знижений вміст клітковини (19-23%), збагачені цукрами. З пасовищною травою тварини в повній мірі забезпечуються мінеральними речовинами. Висока продуктивність худоби на пасовищі пов’язана з благотворним впливом моціону при випасі на фізіологічну діяльність функціональних систем організму в цілому та молочних залоз зокрема. Як наслідок, сучасні травостої в Україні перебувають у виснаженому стані. Але за даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FoodandAgricultureOrganization, FAO) в Україні чисельність великої рогатої худоби станом на початок 2017 становить 3 млн 675 тис голів — це найменший показник за всю документовану історію. Як наслідок скоротилося виробництво м’ясо-молочної продукції.

Не можна забувати й ще одну проблему. В Україні близько 50 млн га землі, придатної до використання, з них до 70% задіяно під сільськогосподарське виробництво. Європейські країни мають цей показник в межах 30-45%, а у Сполучених Штатах — 26%. Це означає, що інтенсивність виробництва в таких країнах висока, а в нашій країні, на жаль більша частина земель розорана. Як відомо, це призводить до деградації земель, втрати гумусу та погіршення структури ґрунту. Як результат – зниження якості та кількості врожаю. Розорюється до 90% сільськогосподарської землі, при цьому пасовищ майже немає. Але ж за допомогою вирощування таких кормових трав, як конюшина та люцерна можна не тільки забезпечити тварин якісним кормом, та й ще відновити родючість землі. Коренева система конюшини за один сезон накопичує 150 кг азоту, а люцерна є не тільки чудовою кормовою травою, але й бобовим сидератом, який здатний насичувати ґрунт азотом, за рахунок потужної глибокорозташованої кореневої системи поліпшувати структуру грунту, підвищувати її водо- та повітропроникність та сприяти накопиченню гумусу.

За даними Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації площа деградованих земель в Миколаївській області в 2016 році склала 246,40 тис. га. Вимагають консервації 223,60 тис. га деградованих земель (9,09% від загальної площі території), а також 22,8 тис. га малопродуктивних земель (0,90% від загальної площі території). Земельний фонд Миколаївської області станом на 1 січня 2017 року становить 2458,5 тис. га, більшість з яких займають сільськогосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарського освоєння земель. Сінокосита пасовища займають 267,9% до загальної площі території. Це становить 10,9 тис га.

Нещодавно, на засіданні Кабінету Міністрів України було прийнято напрямок 4-х мільярдів гривень на підтримку тваринництва. Зокрема, кожен селянин, який заведе корову, отримає 2500 грн. Всього на це передбачено 700 мільйонів грн: тобто, на купівлю 280 тисяч молочних телиць.

Враховуючи, що в цій зоні на кормових угіддях проводиться не більше 1,2–1,5 циклу стравлювання травостою, а пасовищний період може тривати до 300 днів, виникає нагальна необхідність створення багатоцільових лукопасовищних фітоценозів сезонного, комбінованого використання, поєднуючи як травосіяння на ріллі, так і поліпшення природних кормових угідь на основі багаторічних бобово-тонконогових травосумішей різних термінів укісних й пасовищної стиглості.Підвищення продуктивності кормових угідь на всій площі до 4,4–5,2 ц/га корм. од., навіть при збільшенні чисельності ВРХ в 1,5 рази порівняно з існуючим, дозволить половину поголів’я протягом всього лукопасовищного періоду утримувати на природних кормових угіддях.

В даний час для збереження і поліпшення природних і сіяних старовікових кормових угідь необхідно застосування доступних ресурсо- і енергозберігаючих технологій, які базуються на більш повному використанні факторів інтенсифікації та ефективне застосування внутрішньогосподарських ресурсів. В останні роки система цих заходів ґрунтується на створенні й використанні сіяних пасовищ, застосування пасовищеоберту, надання травостоям різних років продуктивного життя, відпочинку від випасу, чергуванні сінокісного і пасовищного способів використання травостоїв, поверхневе та докорінне поліпшення кормових угідь, організації товарного насінництва багаторічних трав – таких як житняк, пирій, стоколос, буркун, люцерна, еспарцет, могар.

Найпростішим і доступним напрямком відновлення і підвищення продуктивності природних і старосіяних пасовищних травостоїв є застосування низьковитратних технологій їх поверхневого поліпшення, які базуються на відновлення вироджених трав новими сортами і видами, такими як пирій середній і подовжений, житняк гребенеподібний і сибірський, кострець безостий, костриця лучна, люцерна посівна і жовта, конюшина біла і рожева, буркун, багаторічне сорго.

При організації сінокісно-пасовищного конвеєра з тривалістю роботи не менше 280 днів в році оптимальний пасовищеоберт будується за наступним принципом: пасовище поділяють на три ділянки; один з них стравлюють на початку сезону, другий – в другу половину сезону, третій не використовують і залишають на відпочинок. На полиново-солянковых і ефемерних пасовищах проводять не більше одного циклу стравлювання, а на полиново-злакових і ковилових в окремі роки допускається дворазове використання. Обов’язковою умовою збереження продуктивних травостоїв у часі є річний відпочинок загонів один раз у три роки. Після цих заходів в таких загонах проводять тільки сінокосіння, а випасання починають тільки на наступний рік.

При організації зимових пасовищ для худоби м’ясного напрямку раціональним способом їх використання є пасовищеоберт з трьома полями, використовуваними в суворій послідовності – осінь, зима, весна. Така система застосування травостою, з чергуванням випасу і відпочинку, дозволяє щорічно використовувати до 70% пасовищної території.