Динаміка експорту ВРХ з України показує стрімке зростання

Про те, що експорт худоби пішов доволі активно останніми роками казати, напевно, вже не треба, але важливо те, що він не думає сповільнюватись, і, навпаки, прискорюється. За десять місяців поточного року вивезено вже близько 68 тис. голів ВРХ, тоді як за весь минулий рік – 51 тис. голів, причому то був рекорд.
 
Я не так давно писав про те, що стрімко зростаючий експорт живих свиней з України все ще надто малий, щоб про нього говорити, але з ВРХ ситуація вже просунулася далі. Так, якщо порівняти кількість тварин, які експортуються з кількістю тих, що йдуть на забій безпосередньо всередині країни, то по свинях це відношення буде становити в цьому році біля 0,4%, а по ВРХ – 3,4% і це вже відчутно.
 
 
 
Якщо перерахувати експорт худоби в еквівалент м’яса, то з урахуванням субпродуктів в поточному році такий еквівалентний експорт може перевищити 14 тис. тон. Наш прогноз експорту безпосередньо яловичини на цей рік складає 52 тис. тон (у забійній вазі). Тобто експорт «м’яса» у живому вигляді становить 21% від його сукупного з яловичиною експорту. В 2016 році ця частка була на рівні 18%, в 2014-2015 роках – 13%. Тобто с повним правом можна казати, що триває заміщення експорту яловичини експортом живої ВРХ.
 
Чому так відбувається? Чому експортується жива худоба замість м'яса? Відповідь стає зрозумілою (і показовою!) якщо подивитись на географію експорту в динаміці.
 
Яловичина, як ми знаємо, йшла переважно в Росію до 2016 року. Цей напрямок забирав 60-90% всього експорту цього виду м’яса з України. В 2016 році ситуація змінилася, але не сильно: Росія зникла зі списку отримувачів нашої яловичини, натомість в лідери вийшла Білорусь, яка сама завжди була великим постачальником цього м’яса в… Росію, і завдяки нам помітно збільшила поставки саме до цієї країни.
 
Тобто виявляється, що диверсифікація нашого експорту яловичини після російського ембарго йде доволі мляво. Так, в цьому році в першій десятці покупців української яловичини окрім країн СНД вже з’явилися Ірак, В’єтнам, Єгипет і Гонконг, але їх сукупна частка поки що ледве перевищує 10%. Лідери ж ті самі – Білорусь (Росія), Азербайджан, Казахстан.
 
В той же час експорт живої ВРХ, наприклад, в Єгипет розпочався ще в 2014 році, в 2016 році додався Ліван, були поставки в Лівію, Ірак, Сирію. В поточному році найбільші поставки йшли, окрім Азербайджану, в Лівію, Йорданію, Єгипет, Ірак, а в цілому частка не-СНД країн була значно більшою (майже 60%) ніж у випадку з яловичиною.
 
Отже, географічна диверсифікація у експортерів живої худоби пішла значно краще, ніж у експортерів яловичини. Воно і зрозуміло, першим не треба вирішувати проблему халяльного забою (це важливо, оскільки більшість імпортерів – ісламські країни), їм, напевно, було простіше з отриманням дозволів і сертифікатів. Будемо сподіватись, що справа тут не в меншій вмотивованості м’ясокомбінатів, і вирішення дозвільних питань дозволить Україні нарощувати все ж таки експорт яловичини, а не ВРХ.
 
До речі, цікавим прикладом тут може біти історія з Єгиптом. В 2015-2016 роках туди йшло 60-70% експорту живої ВРХ з України. Експорт яловичини був відсутнім. Наприкінці 2016 року Голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа повідомив про узгодження з єгипетською стороною питань щодо сертифікаційного центру «Халяль» в Україні і підписання ветеринарного сертифікату на експорт яловичини до Єгипту. І от вже в 2017 році ми бачимо, що наш експорт ВРХ в цю країну різко впав, натомість активно пішли поставки яловичини, і Єгипет став найбільшим її покупцем серед не-СНД країн.